Інформаційні злочини — Вікіпедія

Інформаційний злочин (англ. Information crime) — незаконні дії спрямовані на розкрадання або руйнування інформації в інформаційних системах і мережах, які виходять з корисливих або хуліганських спонукань^[1]. До основних видів кіберзлочинності можна віднести такі: розповсюдження шкідливого програмного забезпечення, крадіжка номерів кредитних карт і банківських рахунків, злом паролів, порушення авторських прав^[1].

Класифікація кіберзлочинів[ред. | ред. код]

З 1991 за класифікатором Інтерполу інформаційні злочини поділяються^[2]:

• QA — Несанкціонований доступ та перехоплення • QDT - Троянський кінь

• QAT - крадіжка часу (ухилення від плати за користування) • QDV - комп'ютерний вірус
• QD — Зміна комп'ютерних даних • QFC - шахрайство з банкоматами
• QF — Комп'ютерне шахрайство • QZ — Інші комп'ютерні злочини
• QR — Незаконне копіювання • QFT - телефонне шахрайство
• QS — Комп'ютерний саботаж • QFF- комп'ютерна підробка ( та інші)

За конвенцією Ради Європи по боротьбі з кіберзлочинністю, яка була ратифікована Верховною Радою України^[3] виділено чотири основних типи кіберзлочинів^[2]:

1. Злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем.
2. Шахрайство та підробка, що пов'язані з використанням комп'ютерів.
3. Злочини пов'язані з розміщенням у мережах протиправної інформації.
4. Злочини щодо авторських і суміжних прав.

Україна[ред. | ред. код]

Кримінальний кодекс[ред. | ред. код]

До інформаційних злочинів (кіберзлочинів) можна віднести злочини, скоєні за статтями Кримінального кодексу України, що входять до Розділу 16 «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку»^[4].

• Ст. 361 — Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку.
• Ст. 361-1 — Передбачає покарання за створення та розповсюдження вірусів, в незалежності від мети таких дій^[5].
• Ст. 362 — Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї.
• Ст. 361-2 — Передбачає санкції за зловживання правом доступу до інформації. У разі якщо працівник компанії використовуючи свої службові обов’язки надав доступ до бази даних клієнтів своєї компанії стороннім особам чи компаніям-конкурентам^[5].

Законодавче регулювання^[6][ред. | ред. код]

• У березні 2016 року уряд прийняв Стратегію кібербезпеки України, яка має на меті створення національної системи кібербезпеки;
• У червні 2016 року Президент України підписав Указ про створення Національного координаційного центру кібербезпеки.
• У вересні 2016 року Верховна Рада у першому читанні прийняла закон про основні засади забезпечення кібербезпеки України.

Стан кіберзлочинності[ред. | ред. код]

Можна констатувати, що в Україні в повному обсязі присутні всі ключові «класичні» кіберзлочини (шахрайство, здирництво, несанкціонований доступ до персональної інформації користувачів та автоматизованих баз даних, поширення порнографії, продаж зброї чи наркотиків, тощо) і щороку їх кількість зростає^[4].

Розглядаючи динаміку кількості карних справ, порушених Службою безпеки України за фактами виявлених кіберзлочинів, можна чітко прослідкувати їх істотне збільшення: від 39 справ у 2005 році до 158 у 2011 році. За результатами розгляду кримінальних справ у судових засіданнях за вказаний час винесено 20 судових вироків, з них у другому півріччі 2012 року — 14, у першому півріччі 2013 року — 6^[4].

Ще наочнішими є дані МВС України. Стрімко зростає кількість шахрайств, здійснюваних за допомогою високих інформаційних технологій — лише за 6 місяців 2013 року їх було виявлено 986, у той час як за весь 2012 рік — 1663. Зростає кількість злочинів, пов'язаних з незаконними діями з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення: за весь 2012 рік виявлено 21 і стільки ж — за півроку 2013 року^[4].

Загалом можна констатувати, що кількість виявлених злочинів демонструє виразну тенденцію до зростання абсолютно за всіма основними статтями КК України, що стосуються злочинів, здійснюваних із використанням високих інформаційних технологій^[4].

У структурі злочинів переважають різноманітні випадки шахрайств, основною жертвою яких є банківсько-фінансовий сектор та його клієнти. Так, у 2013 році кіберзлочинці намагалися привласнити з банківських рахунків 87 млн грн, «вдалими» стали шахрайства на 10 млн грн. В Україні спостерігаються доволі високі показники розкриття кіберзлочинів у банківській сфері — до 80 % вкрадених коштів повертається господарям. Але при оцінюванні рівня розкриття фінансових кіберзлочинів варто зважати на високий рівень їх латентності — банківським установам переважно вигідніше приховати факт зламу інформаційної системи, ніж заявляти про це у правоохоронні органи^[4].

Таким чином можна констатувати, що далеко не завжди держава реально обізнана з масштабами кіберзлочинності. І ця проблема наявна не лише в Україні, а й у всіх державах, де кіберзлочинність набирає обертів^[4]. Більшість інцидентів залишаються незафіксованими або не публікуються в офіційних звітах державиних органів^[7].

Зростають масштаби як традиційного кардингу, так і складніших кіберзлочинів. Крім того, й досі значними за обсягами та збитками залишаються такі злочини, як поширення порнографії, порушення авторських прав^[4]. За останні 5 років кількість кіберзлочинів в Україні зросла вдвічі, однією з причин цього є збільшення кількості та кваліфікації фахівців, що здатні фіксувати такі випадки, як в державному так і в громадському секторі^[5].

Міжнародне співробітництво[ред. | ред. код]

Злочини у сфері інформаційних технологій дуже часто є міжнародними, тобто злочинці діють в одній державі, а їх жертви знаходяться в іншій державі. Тому для боротьби з такими злочинами особливе значення має міжнародне співробітництво.

Конвенцію Ради Європи про злочинність у сфері комп'ютерної інформації ETS № 185 було підписано 23 листопада 2001 року в Будапешті^[8] .Вона відкрита для підписання як державами - членами Ради Європи, так і тими державами, які не є її членами, але які брали участь в її розробці. Зокрема, її підписали США і Японія. Україна є країною підписантом цієї конвенції^[8].

Також, Економічна і Соціальна Рада ООН прийняла Резолюції «Міжнародне співробітництво у справі щодо попередження і розслідування шахрайства, злочинного неправомірного використання і фальсифікації особистих даних і пов’язаних з ними злочинів, а також переслідування та покарання за них» від 26 липня 2007 року^[9].

Основною проблемою затвердження і ратифікації цих документів є проблеми узгодження форм і глибини співпраці, складнощі визначення єдиного поняття кіберзлочинів, а також відповідальності за них.

У 2006 р. була заснована Міжнародна організація по боротьбі з кібертероризмом "ІМПАКТ" (вона об’єднала навколо себе представників державного і комерційного сектора для протидії і пошуку методів ефективного протистояння кібертероризму).^[9]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Незаконні дії з банківськими документами та платіжними картками // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 589. — ISBN 978-966-937-261-1.
• Є. А. Макаренко. Злочинність міжнародна інформаційна // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Д. В. Дубов (2014). Розділ 4. Забезпечення національних інтересів України в глобальному та національному кіберпросторах. Кіберпростір як новий вимір геополітичного суперництва Монографія (PDF). Київ: Національний інститут стратегічних досліджень. ISBN 978-966-554-240-7. Архів оригіналу (PDF) за 10 січня 2017. Процитовано 14 червня 2016.
• Владленова І.В., Кальницький Е.А. Кіберзлочинність як виклик інформаційному суспільству // Гілея. — 2013. — № 77. —142-146.

Див. також[ред. | ред. код]

• Фрікінг
• Перелік кібератак
• Російсько-українська кібервійна

Посилання[ред. | ред. код]

• Кіберзлочин (комп’ютерний злочин); Кіберзлочинність // Термінологічний словник з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та корупції / А. Г. Чубенко, М. В. Лошицький, Д. М. Павлов, С. С. Бичкова, О. С. Юнін. — Київ : Ваіте, 2018. — С. 332. — ISBN 978-617-7627-10-3.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (червень 2016)