Інупіати — Вікіпедія

Інупіати
Сім'я інупіатів, Ноатак, Аляска, 1929
Кількість 44 331 (2015)
Ареал Аляска
Близькі до: Інуїти
Юпік
Мова аляскинсько-інуїтська мова
англійська
Релігія анімізм
Напівпідземний общинний будинок чоловіків «карги» та кістки гренландського кита. Пойнт-Хоуп, Аляска, 1885 рік

Інупіати, інупіки, інюпіати (мн. iñupiat, одн. iñupiaq), від  слів «інук» (iñuk, «людина») та «-піак» (-piaq, «справжній»); раніше «інюпік» (inyupik)[1][2] — народ крайньої Півночі, що живе на Алясці (боро Нортвест-Арктик, Норт-Слоуп и Берингова протока). Один з ескімоських народів. Місто Барроу знаходиться в регіоні проживання інупіатів.

Інупіати були розділені на дві регіональні групи мисливців та збирачів: таріурміут («люди моря», що живуть на північному березі Аляски), та нунаміут («люди землі», які живуть у континентальній частині півострова).

Групи[ред. | ред. код]

Інупіати поділяються на кілька груп: інупіатів Берингової протоки, інупіатів континентальної півночі, інупіатів затоки Коцебу.

Для управлення природними ресурсами були створені наступні корпорации: Арктик-Слоуп, Беринг-Стрейтс и NANA

  • NANA Regional Corporation.

Мова[ред. | ред. код]

Інупіати розмовляють однойменною мовою. Існує один інупіатський інститут, коледж Ілісарвік.

Харчування[ред. | ред. код]

Родина інупіатів на острові Кінг

Інупіати — мисливці та збирачі, як і інші ескімоси. Інупіати в основному харчуються рибою та дичиною, видобутою на полюванні. В залежності від місця розташування, вони полюють на моржів, тюленів, китів, білих ведмедів, оленів і рибу, до того ж риба становить значну частину раціону як у берегових, так і в континентальних жителів. Сезонною їжею є качки, гуси, кролики, ягоди, коріння і пагони рослин.

Інупіати, що живуть далеко від моря полюють також на баранів Далла, бурих ведмедів і лосів, а прибережні — на білух і ластоногих.

Коли ловлять кита, на розділ здобичі приїжджають навіть міські родичі мисливців. Мактак, що виготовляється з китової шкіри багатий на вітамін А та аскорбінову кислоту[3], що особливо важливо в умовах малої кількості фруктів і овочів.

З 1970-х років дохід інупіатів збільшився через видобуток нафти та інших корисних копалин. Трансаляскінський нафтопровід сполучає нафтове родовище Прудо-Бей з портовим містом Валдіз у центрально-південній частині Аляски. Через нафтовидобуток став занепадати традиційний китобійний промисел[4].

Історія[ред. | ред. код]

М'яч для гри, близько 1910 року, Барроу

Інупіати споріднені з інуїтами та юпікськими народами, а їх групи часто містять закінчення «-міут», що означає «люди, що належать до». Наприклад, континентальних мисливців на оленів називають «нунаміут». Після голоду і грипу 1890—1910 років (епідемію принесли американські і європейські китобої[5]) більшість мігрувала у прибережні райони; два десятиріччя потому частина нунаміутів повернулася в гори.

До 1950 року більшість нунаміутів осіло у місті Анактувук-Пас.

Сучасні проблеми[ред. | ред. код]

Інупіати стурбовані зміною клімату, бо глобальне потепління загрожує їх традиційному устрою. Лід, що тоншає, ускладнює полювання на китів, моржів і тюленів;  морський лід, який пізно формується, викликає ерозію через затоплення; це загрожує багатьом прибережним селам. Інуїтська приполярна рада, що представляє народи Арктики, висловила думку про те, що потепління загрожує правам корінного населення.

У переписі 2000 року понад 19 000 осіб назвали себе інупіатами, більшість з них живе на Алясці.

Дивіться також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Frederick A. Milan (1959), The acculturation of the contemporary Eskimo of Wainwright Alaska [Архівовано 4 лютого 2018 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Johnson Reprint (1962), Prehistoric cultural relations between the Arctic and Temperate zones of North America [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Vitamin C in Inuit traditional food and women's diets. Архів оригіналу за 26 листопада 2010. Процитовано 2 січня 2018.
  4. ↑ Mouawad, Jad (4 грудня 2007.). In Alaska’s Far North, Two Cultures Collide. New York Times. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 2 січня 2018.
  5. ↑ John Bockstoce, 1995, Whales, Ice, & Men: The History of Whaling in the Western Arctic

Література[ред. | ред. код]

  • Heinrich, Albert Carl. A Summary of Kinship Forms and Terminologies Found Among the Inupiaq Speaking People of Alaska. 1950.
  • Sprott, Julie E. Raising Young Children in an Alaskan Iñupiaq Village; The Family, Cultural, and Village Environment of Rearing. West, CT: Bergin & Garvey, 2002. ISBN 0-313-01347-0
  • Chance, Norman A. The Eskimo of North Alaska. Holt, Rinehart and Winston, 1966. ISBN 0-03-057160-X
  • Chance, Norman A. The Inupiat and Arctic Alaska: An Ethnology of Development. Holt, Rinehart and Winston, 1990. ISBN 0-03-032419-X
  • Chance, N.A. and Yelena Andreeva. «Sustainability, Equity, and Natural Resource Development in Northwest Siberia and Arctic Alaska.» Human Ecology. 1995, vol 23 (2) [June]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інупіати&oldid=39110091