Інтернаціональна готика — Вікіпедія

Марія Магдалина і ангели, кін. XIV ст. (?), з ганзейського міста Торунь, Польща.

Інтернаціональна готика — стилістичний напрямок і період у готичному мистецтві, що розвинувся у Бургундії, Богемії, Франції і північній Італії в кінці XIV і на початку XV століття.[1] Він поширився всією Західною Європою, звідки походить назва періоду, яка була запропонована французьким істориком мистецтва Луї Куражо наприкінці XIX століття.[2]

В цей період митці і твори мистецтва, що могли транспортуватися (такі як рукописні книги), багато подорожуючи по всьому континенту, створювали спільне естетичне середовище серед королівських сімей та вищої знаті і значно зменшували відмінності між національними стилями у творах, виконаних для придворної еліти. Основного впливу напрямок набув у північній Франції, Бургундському герцогстві, при імператорському дворі у Празі і в Італії. Королівські шлюби, як наприклад, між Річардом II і Анною Богемською, також сприяли поширенню стилю.

Спершу це був стиль аристократичної вишуканості, проте надалі поширився у дещо більш грубих версіях на мистецтво, замовником якого були новий торговий клас і дрібна знать. У Північній Європі «пізньоготичне» продовження інтернаціональної готики, особливо в декоративних елементах, можна зустріти до початку XVI століття, оскільки нової декоративної мови, яка могла б замінити його, не виникло до періоду Класицизму. Використання терміну мистецтвознавцями певною мірою різниться, і у порівнянні з іншими його використовують рідше[3]. Деякі мистецтвознавці вважають термін у «багатьох відношеннях… не дуже корисним … оскільки він має тенденцію не дуже заглиблюватися ні у відмінності ні у деталі процесу».[4].

Розвиток[ред. | ред. код]

Фрагмент триптиха «Благовіщення» (1333) сієнця Сімоне Мартіні, Уффіці.

Важлива для стилю Богемська версія, що розвинулась при дворі священого римського імператора в Празі Карла IV, на короткий період стала провідною силою у розвитку європейського мистецтва. Карл IV походив з Люксембурзької династії, навчався у майбутнього папи Климента VI, в юності провів сім років при французькому дворі, а також двічі відвідував Італію. Разом з родинними зв'язками, це близько пов'язувало його з різними дворами Франції, в тому числі з Авіньйонським папством, і з 1363 року — з відокремленим Бургундським герцогством Пилипа Сміливого[5]. Богемському стилю спершу бракувало подовжених постатей, які були характерні для інших центрів, проте були дуже поширеними яскраві і привабливі зображення жіночих персонажів. Карл мав щонайменше один італійський вівтар, певно виготовлений в Італії і надісланий до Праги, поблизу якої — в замку Карлштейн — він продовжує експонуватися. Для зведення в Празі Собору святого Віта Карл вперше скористався послугами французького архітектора, а потім німця, Петера Парлера[5].

Королівські портрети[ред. | ред. код]

Низка центральних творів інтернаціональної готики — це донаторські портрети монархів з постатями святих, що в деяких випадках приймають донатора до Раю, як на мініатюрі у Великому часослові герцога Беррійського Святий Петро зустрічає герцога Беррійського і деяких його родичів біля воріт Раю[6]. До цього періоду відносяться ранні зі збережених портретів монархів і королівських рукописів, що показують значне збільшення кількості реалістичних портретів монарха, що виступав замовником.


Кульмінаційний момент[ред. | ред. код]

В період, що тривав приблизно з 1390 по 1420 рік, близька відповідність між творами, створеними в Європі на великій відстані один від одного, була надзвичайною. На півночі мініатюри «Розкішного часослову» братів Лімбургів, в Італії «Поклоніння волхвів» Лоренцо Монако, а також скульптури і мініатюри в багатьох країнах зображають дуже стилізовані високі постаті, літніх чоловіків з вражаюче довгими бородами і впливових осіб. Постаті у біблійних сценах зодягнені в екзотичні вбрання, що були вільною інтерпретацією тогочасного одягу Близького Сходу і Візантії; багато персонажів, схоже, включались у композицію тільки для того, щоб показати ці костюми. Кількість постатей в багатьох стандартних релігійних сценах значно зросла; збільшилася чисельність кортежу волхвів, а сцена розп'яття часто стає переповненою людом подією. Це нововведення пережило сам стиль.


Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ingo F. Walther, Robert Suckale, Manfred Wundram, Masterpieces of Western Art: A History of Art in 900 Individual Studies from the Gothic to the Present Day [Архівовано 16 червня 2018 у Wayback Machine.], Taschen, 2002, ISBN 3-8228-1825-9
  2. ↑ Thomas, 8
  3. ↑ WGA: Definition of the International Gothic style. Архів оригіналу за 16 травня 2019. Процитовано 26 липня 2012.
  4. ↑ Syson and Gordon, 58
  5. ↑ а б Levey, 24-7, 37 & passim
  6. ↑ Levey, 12-38, discusses several of these. The Berry miniature is BnF MS. Lat. 919, f.96R. They also have Gian Galeazzo Visconti being received into Heaven on MSfonds. Lat. 5888
  7. ↑ Fragment of votive picture of Archbishop John Ocko of Vlasim

Література[ред. | ред. код]

  • Michael Levey, Painting at Court, Weidenfeld and Nicholson, London, 1971 (англ.)
  • Timothy Hyman; Sienese Painting, Thames & Hudson, 2003 ISBN 0-500-20372-5 (англ.)
  • Marks, Richard and Morgan, Nigel; The Golden Age of English Manuscript Painting, 1200–1400, 1981, Chatto & Windus, ISBN 0-7011-2540-3 (англ.)
  • Luke Syson & Dillian Gordon, «Pisanello, Painter to the Renaissance Court», 2001, National Gallery Company, London, ISBN 1-85709-946-X 525081 (англ.)
  • Thomas, Marcel; The Golden Age: Manuscript Painting at the Time of Jean, Duc de Berry, 1979, Chatto & Windus, ISBN 0-7011-2472-5 (англ.)
Західні мистецькі течії
Середньовіччя
Ренесанс
17 століття
18 століття
19 століття
20 століття
21 століття
Пов'язані статті
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль


мистецтво Це незавершена стаття з мистецтва.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інтернаціональна_готика&oldid=40686618