Індикатори сталого розвитку — Вікіпедія

Зелена економіка
Концепції

Гідроенергетика, Біоенергетика, Вітроенергетика, Геотермальна енергетика,Енергія морських хвиль, Воднева енергетика, Припливна електростанція)

Політики
Динаміка
Обмеження вуглецевих викидів
Сталий розвиток
Ефективне використання ресурсів

Індикáтор сталого розвитку (англ. index of sustainable development) — показник (виведений з первинних даних, які зазвичай не можна використовувати для інтерпретації змін); який дозволяє судити про стан або зміни економічної, соціальної або екологічної змінної. Основною метою введення індексів є оцінка ситуації або події, для прогнозу розвитку ситуації, що склалася, і розробки її вирішення. На сьогодні відсутні обґрунтовані кількісні критерії, що дозволяють вимірювати ступінь стійкості розвитку держав, окремих регіонів і територій.[1]

Виділяють два підходи до побудови індексів та індикаторів:

  1. Побудова системи індикаторів, за допомогою яких можна судити про окремі аспекти розвитку: екологічних, соціальних, економічних та ін.
  2. Побудова інтегральних, агрегованих індексів, за допомогою яких можна комплексно судити про розвиток країни (або регіону). Основна складність при агрегування інформації в індекси полягає у визначенні ваги вихідних показників без втрати значущості і без зайвої суб'єктивності. Зазвичай агреговані показники поділяються на такі групи:
  • соціально-економічні;
  • еколого-економічні;
  • соціально-екологічні;
  • еколого-соціо-економічні.[2]

Передумови[ред. | ред. код]

Інтерес до ESG[en] та сталого інвестування почав зростати на противагу т.зв. Доктрина Фрідмана[en], — нормативної теорії ділової етики, що розглядає довгострокові інвестиції з врахуванням проблем екологічного соціального та корпоративного управління. ESG ще у 60-70-х став не стільки питанням філантропії, скільки практичності[3]. Однак з часом, там, де Фрідман надав академічну підтримку аргументу про те, що інтеграція факторів типу ESG у фінансову практику знизить фінансові результати, у перші роки століття почали з’являтися численні звіти, які містили дослідження, що підтверджували аргументи протилежного[4].

У 2006 року ООН представила Принципи відповідального інвестування (UN PRI), у 2012 році Глобальний альянс за стійкі інвестиції[en] (GSIA) опублікував свою першу доповідь Global Sustainable Investment Review[5].

У вересні 2015 року був опублікований звіт «Фідуціарний обов’язок у 21 столітті» PRI, UNEP FI, ​​UNEP Inquiry та UN Global Compact. У звіті зроблено висновок, що «неврахування всіх факторів вартості довгострокових інвестицій, включаючи питання ESG, є порушенням фідуціарного обов’язку». Також буловизнано, що, незважаючи на значний прогрес, багатьом інвесторам все ще належить повністю інтегрувати питання ESG у свої процеси прийняття інвестиційних рішень. У 2021 році кілька організацій працювали над тим, щоб зробити дотримання вимог ESG більш зрозумілим процесом, щоб встановити стандарти між рейтинговими агентствами, між галузями та між юрисдикціями[6]. 

-- компанії типу Workiva, що працюють з точки зору технологічних інструментів; 

-- агентства типу Цільова група з розкриття фінансової інформації[en], пов'язаної з кліматом (TCFD), що розробляють загальні теми в певних галузях; 

-- та урядові постанови, як-от Регламент ЄС про розкриття інформації про стале фінансування (SFDR).

Кількість фондів, що застосовують критерії ESG, зросла зі 140 у 2012 році до 564 у 2019-му[7].

ESG не слід плутати з соціальним інвестуванням. Щоб прискорити запуск проектів якісної інфраструктури, країни вже почали створювати національні інфраструктурні банки — фінансові установи для підтримки державної політики в галузі інфраструктури. НІБи створено в Бразилії, Індії, Китаї, Японії, Австралії, США, Канаді, Німеччині, Індонезії, ПАР, Великій Британії. Вони активно фінансують національні інфраструктурні проекти, а транснаціональні інфраструктурні банки, такі як Азійський банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ) або Фонд суверенного багатства[8], інвестують у інфраструктуру, що виходить за межі країн.

Запроваджуючи критерії ESG[en], міжнародні організації типу B3W поступово перекладають відповідальність за реалізацію державної соціальної політики на приватний сектор.

Системи індикаторів сталого розвитку[ред. | ред. код]

Системи індикаторів ОЕСР[ред. | ред. код]

Схема моделі «тиск-стан-реакція»

Широке визнання в світі отримала система еко-індикаторів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Вони поділяються на кілька типів:

  1. набір екологічних показників для оцінки ефективності діяльності в галузі охорони довкілля;
  2. кілька наборів галузевих показників для забезпечення інтеграції природоохоронних питань в галузеву політику;
  3. набір показників, що виводяться з природоохоронної звітності — для забезпечення як включення природоохоронних питань в галузеву політику, так і для забезпечення стійкості управління та використання природних ресурсів.

Система індикаторів ОЕСР пояснює взаємозв'язки між економікою і захистом довкілля, виявляє економіко-екологічні та соціально-екологічні взаємозв'язки.[9][10]

Система індикаторів ОЕСР являє собою модель «тиск-стан-реакція» (ТСР). Модель ТСР працює таким чином: людина своєю діяльністю завдає «тиск» на довкілля і змінює кількість і якість природних ресурсів («стан»); суспільство реагує на ці зміни шляхом зміни державної політики, змінами громадської свідомості і поведінки («реакція на тиск»).

Системи індикаторів КСР ООН[ред. | ред. код]

Одна з найповніших за охопленням систем індикаторів сталого розвитку розроблена КСР ООН. Індикатори розбиті на основні групи:

  • індикатори соціальних аспектів сталого розвитку;
  • індикатори економічних аспектів сталого розвитку;
  • індикатори екологічних аспектів сталого розвитку (включаючи характеристики води, суші, атмосфери, інших природних ресурсів, а також відходів);
  • індикатори інституційних аспектів сталого розвитку (програмування та планування політики, наукові розробки, міжнародні правові інструменти, інформаційне забезпечення, посилення ролі основних груп населення).

Запропоновані в проекті індикатори вимагають спеціальних перетворень, пристосування до конкретних умов, а в деяких випадках — розширення для окремих країн. Індикатори розбито на три категорії з урахуванням їх цільової спрямованості:

  • індикатори — рушійна сила, що характеризують людську діяльність, процеси і характеристики, які впливають на сталий розвиток;
  • індикатори стану, що характеризують поточний стан різних аспектів сталого розвитку;
  • індикатори реагування, дозволяють здійснювати політичний чи якийсь інший спосіб реагування для зміни поточного стану.

Система індикаторів для поліпшення керування природокористуванням у Центральній Америці[ред. | ред. код]

Серед інших систем індикаторів сталого розвитку, слід відзначити систему індикаторів, розроблену для поліпшення управління природокористуванням в Центральній Америці. Дана система була розроблена спільно Світовим банком, Програмою ООН з довкілля і Міжнародним Центром тропічного сільського господарства. Застосування системи можливе на глобальному, регіональному та локальних рівнях. Відмінною рисою даної системи стала наочність результатів, так як уявлення індикаторів велося у вигляді геоінформаційних систем[11]

Система еколого-економічного обліку[ред. | ред. код]

Система еколого-економічного обліку (СЕЕО) була запропонована Статистичним відділом Секретаріату ООН у 1993 році. Метою системи еколого-економічного обліку є врахування екологічного чинника в національних статистиках.

Природоохоронною спрямованістю СЕЕО пояснюються її деякі особливості: використання даних в натуральному поданні, самостійний, хоча і взаємопов'язаний по відношенню до традиційної системи національних рахунків, характер; застосування, поряд з ринковими, неринкових оцінок.

Еколого-економічний облік — допоміжна система. Він розширює потенціал національних рахунків, але не розглядається як заміна національного рахівництва.

Еколого-економічний облік зачіпає питання включення в національне багатство поряд з капіталом, виробленим людською працею, природного капіталу, а також дає можливість оцінити екологічні витрати (виснаження і вплив на якість природних ресурсів). Природний капітал включає відновлювані ресурси (наприклад, ліси), і невідновні (ґрунт і підґрунтові активи), а також екологічні послуги. Розширення екологічно скоригованих макроекономічних агрегатів відбувається за рахунок розгляду природних активів: можливе коректування не тільки ВВП, але й чистої доданої вартості та національного багатства.[11]

Показник «істинних заощаджень» був запропонований Світовим банком. Справжні заощадження (англ. genuine (domestic) savings) — це швидкість накопичення національних заощаджень після належного обліку виснаження природних ресурсів і збитку від забруднення довкілля.[12]

Концепція «істинних заощаджень» тісно пов'язана зі спробою нового підходу до вимірювання національного багатства країн. Світовим банком розраховані величини природного, виробленого ( фізичний або штучний) та соціального капіталів, а також їх частка в сукупному національному багатстві країни. Так, частка природного капіталу в національному багатстві в середньому для більш ніж 100 країн світу становить 2-40 %, частка людського капіталу — 40-80 %. Крім того, в розвинених країнах частка природного капіталу в національному багатстві в середньому не перевищує 10 %, в той час як частка людського капіталу становить понад 70 %. Для багатьох країн з низькими доходами на душу населення питома вага сільськогосподарської компоненти в природному капіталі становить 80 %, в той час як у країнах з високими доходами цей показник не перевищує 40 %.[13]

Критерії та індикатори ефективності Глобальної ради зі сталого розвитку туризму (GSTC)[ред. | ред. код]

Особливу частину серед індикаторів сталого розвитку посідають показники сталого розвитку туризму та сталого туризму. Одними із таких показників є система запропонована Глобальною радою зі сталого розвитку туризму (Global Sustainable Tourism Council (GSTC), яка полягає в управлінні сталим розвитком, соціоекономічному, культурному та просторовому (екологічному) впливах. Організацією розроблено розроблено 3 типи критеріїв та індикаторів сталого розвитку[14]:

  1. Галузеві критерії та запропоновані індикатори ефективності для готелів (GSTC Industry Criteria + suggested performance indicators for Hotels (GSTC-H) [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.].
  2. Галузеві критерії та запропоновані індикатори ефективності для туристичних операторів (GSTC Industry Criteria + suggested performance indicators for Tour Operators (GSTC-TO) [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.].
  3. Критерії та запропоновані індикатори ефективності для дестинацій (Destination Criteria and Suggested Indicators (GSTC-D) [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.].

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Устойчивое развитие: Методология и методики измерения: учеб. Пособие / С. Н. Бобылев, Н. В. Зубаревич, С. В. Соловьева, Ю. С. Власов; под ред. С. Н. Бобылева. — М.: Экономика, 2011. — 358 с.
  • Ерофеев П. Ю. Особенности концепции устойчивого развития // Экономическое возрождение России. — 2007. — № 3 (13). — С. 20-29.
  • Методические подходы к разработке показателей устойчивого развития сельских территорий / В. И. Фролов, Е. О. Агафонова http://lib.usue.ru/resource/free/12/s353.pdf [Архівовано 29 грудня 2013 у Wayback Machine.]
  • Индикаторы и индексы устойчивого развития: Институт проблем устойчивого развития [1] [Архівовано 16 липня 2012 у Wayback Machine.]
  • Индексы и индикаторы устойчивого развития / Н. П. Тарасова, Е. Б. Кручина [2]
  • Indicators of Sustainable Development. — UN Department for Policy Coordination and Sustainable Development. December, 1994.
  • Головченко С. І. Управління еколого-економічним розвитком регіону: дис… канд. екон. наук : 08.00.05 / Головченко Сергій Іванович. — Київ, 2015. — 218 с.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ерофеев П. Ю. Особенности концепции устойчивого развития // Экономическое возрождение России. — 2007. — № 3 (13). — С. 20-29.
  2. ↑ Методические подходы к разработке показателей устойчивого развития сельских территорий/ В. И. Фролов, Е. О. Агафонова[недоступне посилання з лютого 2019]
  3. ↑ Friedman, Milton (13 вересня 1970). A Friedman doctrine‐- The Social Responsibility Of Business Is to Increase Its Profits. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
  4. ↑ Cogan Douglas, G, Corporate Governance and Climate Change: Making the Connexion, (Ceres, March 2003)
  5. ↑ A Brief History of Impact Investing. Investopedia (англ.). Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
  6. ↑ Outline - Read & annotate without distractions. outline.com. Архів оригіналу за 23 вересня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
  7. ↑ Rhiannon, Alexis. ESG Investing: How to build an ethical portfolio that reflects your values. Business Insider (амер.). Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
  8. ↑ В России предложили вкладывать средства ФНБ в «зеленые» проекты. Ведомости (рос.). Архів оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 11 грудня 2021.
  9. ↑ Indicators for Sustainable Development: Theory, Method, Applications/ Hartmut Bossel
  10. ↑ Indicators for Sustainable Development: guidelines and methodologies/ JoAnne DiSano
  11. ↑ а б Индексы и индикаторы устойчивого развития / Н. П. Тарасова, Е. Б. Кручина[недоступне посилання з лютого 2019]
  12. ↑ Индикаторы устойчивого развития России (эколого-экономические аспекты)./ Под ред. С. Н. Бобылева, П. А. Макеенко — М.: ЦПРП, 2001. — 220 с.
  13. ↑ Индикаторы и индексы устойчивого развития: Институт проблем устойчивого развития
  14. ↑ GSTC Criteria — Global Sustainable Tourism Council (GSTC). Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 5 листопада 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Індикатори_сталого_розвитку&oldid=42194578