French
DeutschІванов Сергій Петрович — Вікіпедія
| Іванов Сергій Петрович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 22 травня 1951 Київ, Українська РСР, СРСР | |||
| Помер | 15 січня 2000 (48 років) Київ, Україна | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Громадянство |  СРСР Україна | |||
| Діяльність | актор, кінорежисер | |||
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
| Роки діяльності | 1972–2000 | |||
| Батьки | Іванов Петро Федорович | |||
| Брати / сестри | Піша Лариса Петрівна | |||
| IMDb | nm0412079 | |||
| Нагороди та премії | ||||
  | ||||
| | ||||
Сергі́й Петрович Іванов (22 травня 1951, Київ, Українська РСР, СРСР — 15 січня 2000, Київ, Україна) — радянський і український кіноактор, член Національної спілки кінематографістів України. Заслужений артист України (1992). Народний артист України (1998).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 22 травня 1951 у Києві в сім'ї науковців і митців. Його батько — український поет і філолог Іванов Петро Федорович (1921—1997), мати — Іванова (Жовтобрюх) Жанетта Михайлівна (1928—1993) була вченим-хіміком, дідусь — Жовтобрюх Михайло Андрійович був українським мовознавцем, сестра, що народилася на 13 років пізніше за Сергія,Леся Піша (Іванова) стала художницею.[1]
Після закінчення київської 92-ї школи імені Івана Франка (в якій його бабуся Марія Іванівна Жовтобрюх викладала математику), вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. Був пластичний і чудово декламував вірші.
Кінорежисери примітили талановитого актора на третьому курсі, і до кінця навчання за його плечима було вже кілька ролей. У 1972 році закінчив інститут, і був запрошений Леонідом Биковим в картину «В бій ідуть лише старі». А сталося це так. Биков зустрів Іванова на прохідній кіностудії і запропонував почитати сценарій. «Я уже прочитав, — відповів актор. — Буду грати». «Кого?» — здивувався Биков. «Кузнєчика!!!» Биков жартував потім, що взяв Іванова на цю роль через його молодечу зухвалість.[2]
Режисер Леонід Биков зізнавався, що фільм про небо і льотчиків — його дитяча мрія. І льотчик на прізвисько «Кузнєчик» — це він сам у молодості. Іванов блискуче зіграв довірену йому роль. Цей фільм зробив молодого актора знаменитим на всю країну.
Ставши з 1972 року актором Київської кіностудії імені Олександра Довженка, Сергій Іванов дуже багато знімався в кіно саме в 70-ті: музична комедія «Ар-хі-ме-ди!», телесеріал «Народжена революцією» (роль Афіногена Полюгаєва), комедія «Дачна поїздка сержанта Цибулі», героїчна драма «Ати-бати, йшли солдати…» та багато інших.
Його герої, як правило, — чарівні молоді люди з наносною серйозністю, які все ще залишаються дітьми. Однією з найкращих робіт актора стала роль Ларіосика у драмі Володимира Басова «Дні Турбіних», знятій за творами Михайла Булгакова.
З розпадом СРСР розвалилися республіканські кіностудії. У Києві практично ніхто не знімався, актори спивалися, емігрували, вмирали… Сергій Іванов спочатку теж зневірився, але потім зібрався і вирішив діяти — у 1991 році сам поставив фільм «Медовий місяць», організував і очолив студію «Панорама», став біля витоків кінофестивалю «Молодість». Вів на телебаченні цикл передач «Наші за кордоном». Пробував писати вірші.
У кінці 90-х Іванов започаткував на телебаченні новий проект — серіал про замки Західної України, але встиг зняти тільки першу серію.
Сергій Іванов був терміново госпіталізований, коли йому стало зле, а згодом лікарі повідомили рідним: «Здало серце, інфаркт».
Помер 15 січня 2000 року в Києві, залишивши дружину Ларису і донечку Марію (н.1987). Похований 17 січня на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).
Фільмографія[ред. | ред. код]
Знявся у фільмах:
- «Вулиця тринадцяти тополь» (1969),
- «Родина Коцюбинських» (1970, Павло Тичина),
- «Блакитне і зелене» (1970, к/м, Митя),
- «Зозуля з дипломом» (1971, Свічка),
- «Всього три тижні...» (1971),
- «Випадкова адреса» (1972, інспектор),
- «Довіра» (1972, Саша),
- «Ефект Ромашкіна» (1973, Сергій),
- «Як гартувалась сталь» (1973, Серьожа Брузжак),
- «В бій ідуть лише „старі“» (1973, «Кузнєчик»),
- «Дума про Ковпака» (1973, партизан),
- «Ти плюс я — весна» (1974, муз. фільм; Укртелефільм),
- «Марина» (1974),
- «Народжена революцією» (1974—1976, Афіноген),
- «Побрехенька» (учитель),
- «Не віддавай королеву» (1975, Кошич),
- «Це було в міжгір'ї» (1975, Петя),
- «Ральфе, здрастуй!» (1975, т/ф),
- «Ар-хі-ме-ди!» (1975, Мєтьолкін),
- «Розповідь про просту річ» (1975),
- «Хвилі Чорного моря» (1975, «Катакомби»),
- «Тривожний місяць вересень» (1976, Амбросименко),
- «Ати-бати, йшли солдати…» (1976, Лавкін),
- «Дні Турбіних» (1976, Ларіосик),
- «Сімдесят два градуси нижче нуля» (1976, Льошка),
- «Перед екзаменом» (1977, юнак),
- «Три веселі зміни» (1977, лікар),
- «Хомут для Маркіза» (1977),
- «Нісенітниця» (1977),
- «Агент секретної служби» (1978),
- «Алмазна стежка» (1978),
- «Загін особливого призначення» (1978, Мудряков),
- «Весільний вінок, або Одіссея Іванка» (1979, муз. фільм),
- «Дачна поїздка сержанта Цибулі» (1979, Цибуля),
- «Пані Марія» (1979, Станіслав Адамович),
- «Суєта суєт» (1979, Василь),
- «Сімейне коло» (1980, син),
- «Депутатська година» (1980),
- «Ранок за вечір мудріший» (1981, Юрко Доценко),
- «Особливо важливе завдання» (1980, Гонцов),
- «Будемо чекати, повертайся» (1981),
- «Куди він дінеться!» (1981),
- «Якщо ворог не здається...» (1982),
- «Ніжність до ревучого звіра»,
- «Польоти уві сні та наяву» (1982),
- «Усмішки Нечипорівки»,
- «Таємниці святого Юра» (1982, Єгор),
- «Справа для справжніх чоловіків»,
- «Звинувачення» (1984),
- «Букет фіалок» (1983),
- «Батальйони просять вогню» (1985),
- «Стрибок» (1985, Коля),
- «Щасливий, хто кохав»,
- «Без сина не приходь!» (1986),
- «Поруч з вами» (1986),
- «Капітан „Пілігрима“» (1986),
- «Випадок з газетної практики» (1987),
- «Дама з папугою» (1988),
- «Чаша терпіння»,
- «Світла особистість» (1989),
- «Медовий місяць» (також режисер), «І чорт з нами» (1991),
- «Дві Юлії» (1998) та ін.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Заслужений артист України (1992).
- Народний артист України (1998).
- Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Білорусі.
Громадська робота[ред. | ред. код]
Був президентом Молодіжного інтернаціонального клубу мистецтв «Панорама»(1989)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ І. Гордійчук. Лариса Піша//День.2015. 09.10
- ↑ на рос.:" В.Аронова". Лариса Пиша: «Свою роль Кузнечика брат любил меньше всего» //Газета по-киевски, 2006№ 60, март.
Джерела[ред. | ред. код]
- Махтіна Є. Н. Сергій Іванов// Щасливої дороги. К., 1978. — С.26—33;
- Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.63—64.
- Л. Брюховецька. Іванов Сергій Петрович. Енциклопедія Сучасної України. [1] [Архівовано 30 червня 2020 у Wayback Machine.]
- Рудаков М. І. Автографи майстрів . — К. : Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр.,с.43-46. — ISBN 966-7025-05-5
- Рудаков Микола."Кузнєчик" /Про Сергія Іванова // Урядовий кур'єр, 2001, 22 травня, с.12.
Посилання[ред. | ред. код]
- Іванов Сергій Петрович на сайті DzygaMDB
|
