Костел єзуїтів (Тернопіль) — Вікіпедія

Єзуїтський костел у Тернополі
	Єзуїтський костел Вигляд з вулиці П. Скарги. 1900 рік
	49°33′24″ пн. ш. 25°35′40″ сх. д. / 49.55661° пн. ш. 25.59443° сх. д.
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Тернопіль
Архітектор	Діонісій Кшичковський
Засновник	Вацлав Баворовський
Початок будівництва	1899
Кінець будівництва	1901
Вартість	90 000 золотих ринських
Стиль	неороманський стиль
Належність	Римо-Католицька Церква
Адреса	вул. Петра Скарги
Оригінальна назва	Єзуїтський костел у Тернополі
	Костел єзуїтів (Тернопіль) (Україна)
	Костел єзуїтів у Вікісховищі

Костел єзуїтів (чи Єзуї́тський костел) — найменша римо-католицька культова споруда міста Тернополя, що існувала без змін^{[джерело?]} до 1945 року. Розташовувався на вулиці Пйотра Скарґи (тепер Юліана Опільського, за школою № 5). Після Другої світової війни вежу і дзвіницю знесли, в будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику, якої нині також уже не існує, а наразі в ній діє фірмовий магазин одягу «Галія».

Передісторія[ред. | ред. код]

Єзуїти прибули до Тернополя у 1820 році з Росії.^[1] Пов'язано це було з відкриттям 20 листопада того року гімназії, де першими вчителями були саме вони. Крім того, існував шляхетський конвікт, яким опікувалися ченці. Вони загалом займали приміщення ордену домініканців. Орден проводив полонізаційну політику, внаслідок його діяльності, у 1830-х роках, коло 1000 тернопільських греко-католиків перейшли у латинський обряд.^[1] Історія спорудження Єзуїтського костелу відноситься до дещо пізніших часів.

Будівництво[ред. | ред. код]

Вигляд на костел з вул. Юліана Опільського. 1900 рік

Місце під будівництво міська громада продала отцям-єзуїтам за символічну, дуже низьку ціну — 100 золотих ринських. 14 травня 1899 року освятили наріжний камінь під будівництво. У церемонії брало участь багато міщан, була й процесія від греко-католицької церкви на чолі із священиком о. Володимиром Громницьким.

1901 року будівництво костелу завершили. Його мурував Григорій (чи Микола) Кордуба, доклали також зусиль теслі Леонард Менжинський та Антон Крук, слюсарі Шауер і С. Асенько та багато інших. Костел споруджено за проектом львівського архітектора Діонісія Кшичковського. Розмалював художник Табінський, різьбярством займався Клімек.

29 вересня 1901 року відбулося урочисте освячення (консекрація) споруди, в якому брало участь римо- і греко-католицьке духовенство. Храм, який був найменшим у місті, виконував роль парафіяльного без права парафії для передмістя за Рудкою, відомого ще як Заруддя (Заруда).

Цей костел згадував у своїх творах Іван Франко^[2].

Архітектура[ред. | ред. код]

Костел був тринавною спорудою в неороманському стилі із чотириповерховою вежею і невеличкою дзвіницею (сиґнатуркою) посередині даху. Довжина споруди становила 42 м, ширина — 17 м. Навколо було просторе місце для процесій. Вартість усієї споруди разом із внутрішнім опорядженням, дзвонами, шістьма вівтарями, органом і орнаментикою (витратами на орнамент) становила 90 000 золотих ринських.

Внутрішнє оздоблення костелу виконане в романсько-бароковому стилі. У головному вівтарі розміщувалася статуя Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, привезена з Парижа, у лівому бічному вівтарі — статуя святого Ігната (копія роботи Рубенса). З правого боку був вівтар святого Хреста, роботи 1820 року, подарований домініканами в тому ж 1820 році. Орга́н, привезений із Сілезії, мав 18 регістрів. Освітлювалася споруда електрикою.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни костел закрили через те, що ченців звинуватили в переховуванні в'язнів. Відкрився він у липні 1917 року. А 1927 року повернено книги з книгозбірні отців-єзуїтів, забрані російським військом у 1915 році.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час бомбардувань міста в 1941 році костел уцілів. А от воєнні дії 1944 року наполовину його знищили. Проте релігійне життя в ньому існувало ще в 1944—1945 роках.

З евакуацією польського населення внутрішнє оздоблення було вивезене до Польщі — костел стояв порожній. Більшовики спочатку планували використати його для культурних потреб міста, одначе вирішено вежу і дзвіницю знести. У будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику.

Сучасність[ред. | ред. код]

Численні перебудови і добудови цілком змінили зовнішній вигляд споруди. Однак і досі в будівлі можна впізнати арку колишнього входу в храм та бокові стіни першого поверху, що також нагадують про костел. Також всередині приміщення збереглися хрестово-купольні склепіння бічних нав, що знаходяться на рівні сучасного другого поверху будівлі.

Світлини[ред. | ред. код]

Вигляд з вулиці Сенкевича, 1900 р.
Вигляд з вулиці Сенкевича, 1900 р.
Вигляд з вулиці Пйотра Скарги, 1900 р.
Різниця в часі
Бронзовий макет довоєнного міста

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б Свистун Ф. Прікарпатська Русь під володінням Австрії, Ч. 1, Львів : Тип. Ставропіг. Ін-та, 1895, -С. 174
↑ Костишин Л. Місто, якого немає. // Вільне життя.

Джерела[ред. | ред. код]

Бойцун Б., Дем'янова І. Тернопільський костьол отців єзуїтів // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 619—620. — ISBN 978-966-528-318-8.
Єзуїтський костел / Бойцун Л. Тернопіль у плині літ: Історико-краєзнавчі замальовки. — Тернопіль : Джура, 2003. — С. 287—290.
Окаринський В. Тернопіль. Історія міста від кінця XVIII до початку XXI ст. // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 317. — ISBN 978-966-457-228-3.

Посилання[ред. | ред. код]

Любомира Бойцун про тернопільський Єзуїтський костел (1901) [Архівовано 6 березня 2017 у Wayback Machine.]
Окаринський В. Отці-єзуїти в Тернополі [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] // Турклуб «Тернопіль». (передрук)

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.

[Свистун-1] а ^б Свистун Ф. Прікарпатська Русь під володінням Австрії, Ч. 1, Львів : Тип. Ставропіг. Ін-та, 1895, -С. 174

[Костишин-2] Костишин Л. Місто, якого немає. // Вільне життя.

[1]

[2]