Ігри на спеціальній дошці — Вікіпедія

Чоловіки грають в ігри на спеціальних дошках, з манускрипту «Сугандгіка Паріная» (1821 рік)

Гра на спеціальній дошці (настільна гра) — це один із типів настільних ігор, у якій потрібно пересувати фішки або фігури на попередньо розграфленій поверхні чи «дошці», відповідно до спеціальних правил.

Гра може відбуватися згідно зі стратегічними розрахунками або випадковим чином (наприклад, коли хід визначають киданням гральних кубиків). Багато ігор поєднують у собі обидва варіанти. Зазвичай, у гравців є певна кінцева мета. Спочатку настільні ігри являли собою битву між двома арміями, однак в більшості сучасних настільних ігор задля перемоги потрібно здобути більше фішок, виграшну позицію або набрати більше очок (часто у формі внутрішньої валюти).

Є багато різновидів ігор на спеціальній дошці. Деякі з них імітують реальні життєві ситуації: одні різновиди мають конкретну тему і сюжет (наприклад, Cluedo), інші ж не мають ні того, ні іншого (наприклад, шашки). Правила можуть варіюватися від примітивних (наприклад, Хрестики-нулики) до надзвичайно складних, які містять детальний опис цілого ігрового всесвіту, наприклад, Підземелля та Дракони (хоча ця гра належить до рольових ігор, де дошка має другорядне значення і потрібна для візуалізації сценарію).

На опанування різних ігор потрібна визначена кількість часу, яка не обов'язково співвідноситься з кількістю або складністю правил. Деякі складні стратегічні ігри, наприклад такі, як шахи або Ґо, регулюються відносно простим набором правил.

Стародавні ігри на спеціальній дошці[ред. | ред. код]

Жінка грає в Ґо, Цвинтар в Астані, Турфан (бл. 744 року)

Ігри на спеціальній дошці існують у різних культурах та спільнотах вже не одне тисячоліття[1]. Низка важливих археологічних досліджень артефактів та документів пролила світло на історію давніх ігор на спеціальній дошці. Серед найважливіших:

Хронологія[ред. | ред. код]

Сенет
Набір фігур для гри в макрук
  • бл. 3100 до н.е: у додинастичному Єгипті грають у Сенет, про що свідчить наявність пристосувань для неї у стародавніх похованнях,[2] а також фреска в гробниці Меркнера.[4]
  • бл. 3000 до н.е: у додинастичному Єгипті грають у Мехен фішками у формі лева, зробленими з мармуру.
  • бл. 3000 до н.е: набір для стародавніх нардів знайдено в Шахрі-Сухте (Іран).[5][6]
  • бл. 2560 до н.е: дошка для Королівської гри Ура.
  • бл. 2500 до н.е: зображення Сенет у гробниці Рашепес.[7]
  • бл. 1500 до н.е: малюнок гри на спеціальній дошці в Кноссі.[8]
  • бл. 500 до н.е: у Списку ігор Будди йдеться про ігри на спеціальних дошках із 8 або 10 рядками.
  • бл. 500 до н.е: перша згадка про Пачісі в Махабхараті.
  • бл. 400 до н.е: дві багато прикрашені дошки для гри Любо з королівської гробниці Держави Чжуншань у Китаї.[9]
  • бл. 400 до н.е: найперша письмова згадка про Ґо (Weiqi) в історичному літописі Цзо Чжуань; Ґо згадується в літературному збірнику Конфуція (бл. 5-го століття до н.е.)[10].
  • 116 – 27 до н.е:Lingua Latina X (II, par. 20) Марка Теренція Варрона містить найпершу з відомих згадок про Латрункулі[11] (часто плутають з Людус дуодецим скрипторум (гра Овідія, згадано нижче).
  • 1 р. до н.е. – 8 н.е: Арс Аматорія Овідія містить найпершу з відомих згадок про Людус дуодецим скрипторум.
  • 1 р. до н.е. – 8 н.е: римська гра королів, про яку мало що відомо, є приблизною сучасницею Латрункулі.
  • бл. 43 н.е: «Гра Стенвей» похована разом з Друїдом із Колчестера.[12]
  • бл. 200 н.е: кам'яна дошка з розміткою 17×17 для гри в Ґо з могили в окрузі Ванду в Хебеї (Китай)[13]
  • бл. 220–265 н. е.: модифікація Чаупар з'являється в Китаї під назвою «t'shu—p'u» у часи династії Вей.[14]
  • бл. 400 року: у Північній Європі грають в тафл[15]
Гра в один із варіантів Пачісі на дошці для Людо, Непал

Багато настільних ігор тепер доступні у формі відеоігор. При цьому комп'ютер (ПК) може бути одним з кількох гравців або єдиним супротивником. У більшість настільних ігор можна грати онлайн проти комп'ютера та/або інших гравців. Деякі сайти дають змогу грати онлайн в режимі реального часу та одразу ж відображають ходи та дії опонентів, інші ж використовують електронну пошту, щоб повідомляти гравців про кожен наступний хід.[18] Наявність інтернету та дешевого домашнього друку також вплинула на ігри на спеціальній дошці. Тепер їх можна придбати та роздрукувати за формулою «роздрукуй та грай».[19] Деякі ігри використовують зовнішні носії, на кшталт аудіокасет (у минулому) або DVD (як супровід до гри).[20][21] Близько 2000 року індустрія ігор на дошках почала зростати завдяки таким компаніям, як Fantasy Flight Games, Z-Man Games та Indie Boards and Cards; вони буквально штампують нові ігри, кількість прихильників яких продовжує зростати по всьому світу.[22]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В Омані польські та оманські археологи виявили безліч стародавніх артефактів, серед яких була і кам'яна дошка для ігор, якій 4000 років. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 9 січня 2022.
  2. а б Piccione, Peter A. (July–August 1980). In Search of the Meaning of Senet. Archaeology: 55—58. Архів оригіналу за 18 вересня 2008. Процитовано 23 червня 2008.
  3. ''Okno do svita deskovych her''. Hrejsi.cz. 27 квітня 1998. Архів оригіналу за 8 грудня 2012. Процитовано 12 лютого 2010.
  4. а б Pivotto, Carlos та ін. Detection of Negotiation Profile and Guidance to more Collaborative Approaches through Negotiation Games (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 жовтня 2014. Процитовано 2 жовтня 2014. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |first= (довідка)
  5. World's Oldest Backgammon Discovered In Burnt City. Payvand News. 4 грудня 2004. Архів оригіналу за 29 листопада 2010. Процитовано 7 травня 2010.
  6. Schädler, Dunn-Vaturi, Ulrich, Anne-Elizabeth. BOARD GAMES in pre-Islamic Persia. Encyclopædia Iranica. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 7 травня 2010.
  7. Metha, Melissa та ін. Perancangan Permainan Media Edukasi Sebagai Pembelajaran Cara Melindungi Diri Dalam Menghadapi Bencana Aalam Bagi Anak Usia 7-12 Tahun. Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 6 жовтня 2014. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |first= (довідка)
  8. Brumbaugh, Robert S. (1975). The Knossos Game Board. American Journal of Archaeology. Archaeological Institute of America. 79 (2): 135—137. doi:10.2307/503893. JSTOR 503893. Архів оригіналу за 24 травня 2008. Процитовано 23 червня 2008.
  9. Rawson, Jessica (1996). Mysteries of Ancient China. London: British Museum Press. с. 159–161. ISBN 0-7141-1472-3.
  10. Confucius. Senseis.xmp.net. 23 вересня 2006. Архів оригіналу за 9 червня 2012. Процитовано 12 лютого 2010.
  11. Varro: Lingua Latina X. Thelatinlibrary.com. Архів оригіналу за 30 листопада 2010. Процитовано 12 лютого 2010.
  12. Games Britannia — 1. Dicing with Destiny, BBC Four, 1:05am Tuesday 8 December 2009
  13. John Fairbairn's Go in Ancient China [Архівовано 17 жовтня 2002 у Wayback Machine.]
  14. Bell, R. C. (1981). Board and Table Game Antiques. Т. 60. Osprey Publishing. с. 6.
  15. Murray 1951, pp.56, 57.
  16. Burns, Robert I. «Stupor Mundi: Alfonso X of Castile, the Learned.» Emperor of Culture: Alfonso X the Learned of Castile and His Thirteenth-Century Renaissance. Ed. Robert I. Burns. Philadelphia: University of Pennsylvania P, 1990. 1–13.
  17. Sonja Musser Golladay, «Los Libros de Acedrex Dados E Tablas: Historical, Artistic and Metaphysical Dimensions of Alfonso X's Book of Games» (PhD diss., University of Arizona, 2007), 31. Although Golladay is not the first to assert that 1283 is the finish date of the Libro de Juegos, the a quo information compiled in her dissertation consolidates the range of research concerning the initiation and completion dates of the Libro de Juegos.
  18. U3a International Chess by Email. Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
  19. Print & Play. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 8 жовтня 2014.
  20. DVD Board Games. Архів оригіналу за 21 серпня 2015. Процитовано 8 жовтня 2014.
  21. Audio Cassette Board Games. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 8 жовтня 2014.
  22. Smith, Quinti (October 2012). The Board Game Golden Age. Архів оригіналу за 1 червня 2013. Процитовано 10 травня 2013.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]